Вас приветствует Центральная районная библиотека пгт Новосветловка
Меню сайта

Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 51

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

А я в Донбассе был рождён,

Месил снега январский ветер,

Непокорённый Краснодон

Учил меня, как жить на свете.

В.Д.Чумаков

Віктор Дмитрович Чумаков - відома в нашому районі людина, людина дивовижної долі. Всі односельці пишаються тим, що на нашій землі мешкає така творча особистість.

Народився Віктор Дмитрович 1 січня 1944 року в місті Краснодоні в родині робітників. Його мати, Клавдія Михайлівна, народилась 27 грудня 1913 року, працювала в радгоспі "Першотравневий" робітницею: свинаркою, потім птахівницею. Якими несамовитими почуттями наповнений вірш автора "Матери":

Исподволь, без лишней суматохи

Дни идут безмолвной чередой.

Только стены слышат твои вздохи,

Когда ты тоскуешь в час ночной.

Батько Віктора Дмитровича загинув в роки Великої Вітчизняної війни під Яготином. Про нього він згадує в своїх віршах так:

Отец мой был сибиряком,

Погиб в войну у Яготина...

Ще шкільні роки він був вимогливою та цілеспрямованою людиною, мав авторитет серед товаришів; був секретарем комітету комсомолу школи. У 1964 році закінчивши 10 класів Первомайської середньої школи №6 м. Краснодона, його товариш, Проскурін Олександр, привів його до літературного об’єднання при газеті "Слава Краснодона", керівником якого, на той час, був Єршов Едуард Олексійович. Так він розпочав свою літературну діяльність. Влітку 1961 року Віктор Дмитрович вступає до військово-морського училища підводного плавання  в місті Севастополь. Вступні іспити складено успішно, але, зажурившись за рідними українськими степами він забирає документи та повертається додому. Хоча за національністю автор росіянин, та серце його належить Україні і він цього не приховує, що поодаль від  рідної домівки йому сниться сіда ковила просторів України.

Я слышал небыль, видел быль,

Природы чудные картины,

И снился мне седой ковыль

Степных просторов Украины.

Його душу зігрівав "певучий голос украинский". І вражає висновок автора, що Україна - його "один единственный навеки причал»:

И я назад быстрее мчал,

Минуя города и реки,

Ведь Украина - мой причал,

Один единственный навеки!

Так міг написати лише справжній патріот України, якому небайдужа доля його малої батьківщини.

В листопаді 1961 року його друзі, Мірошник Микола та Василенко Олександр, прислали йому листа з Казахстану, де вони працювали на будівництві і звали його до себе. Так доля привела його в далекий Казахстан Кустанайську область м. Рудний. Місто було молодіжне: середній вік мешканців був 23 роки. Там і розпочалася трудова діяльність Віктора Дмитровича електрозварником Рудненського заводу металоконструкцій. Але мати, Клавдія Михайлівна, дуже сумувала за єдиним сином і написала у листі, що тяжко хвора, схитрувала і повернула сина додому. Повернувшись Віктор Дмитрович влаштувався на роботу в Краснодонське шахто-монтажне управління №1 слюсарем-монтажником. Проробив до листопада 1963 року - його призвали до Армії. Службу він проходив на Північному Уралі, де дуже красиві міста та багата природа.

В 1965 році до 20-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній бійні, було оголошено літературний конкурс, в якому автор вирішує прийняти участь. Його вірші займають перше місце  і його нагороджують відпусткою додому. Вірші були відправлені до окружної армійської газети "Червоний боєць"  і вперше в житті автора було опубліковано. Там же незвичайний уральський поет, Тріфонов Іван, побачив в ньому талант поета, дав  рецензію на його вірші і багато в чому допоміг .

У 1966 році повернувшись до дому, директор Молотов Віктор Іванович запросив його на роботу на посаду інструктора фізичної культури Ізваринської птахофабрики, а також секретаря комітету комсомолу. Віктор Дмитрович з повагою відносився до директора, і його смерть пізніше дуже вразила автора:

Как дышать тяжело!

Будто в сердце вонзилась заноза.

И унять эту боль

Докторам не удастся вовек.

Прошлой ночью в селе

Умер бывший директор совхоза,

Верноподданный нивы,

Богатой души человек.

З 1967 року Віктор Дмитрович працює на посаді Голови районної ради сільського спортивного товариства "Колос", де він є й членом бюро райкому комсомолу до 1972року. З цього часу його вірші постійно публікувалися на сторінках міської газети "Слава Краснодона". Одночасно з роботою в товаристві автор працює в Верхньошевирівській школі. Влітку 1970 року він навіть вступав до Луганського педагогічного інституту на історичний факультет. Здав успішно вступні іспити. Йому стало відомо, що зараховуватимуть у першу чергу тих, в кого є начальна педагогічна освіта. І не дочекавшись результатів приймальної комісії, вирішує, що в нього мало шансів. Він забирає документи і повертається додому. Рішення було скороспішне й невірне, але про це він довідається пізніше.

В 1969 році він знайомиться зі своєю майбутньою дружиною, Валентиною В'ячеславівною, яка на той час працювала завідуючою сільською бібліотекою. В 1970 році вони вирішують одружитися.

А далі доля подарувала їм трьох чудових синів: Дмитра (1971 р. н.), В'ячеслава (1973 р. н.) та Тараса (1984 р. н.).

З лютого 1972 року Віктор Дмитрович на державній службі в органах внутрішніх справ. Починав він свою діяльність з дільничного інспектора, потім 4 роки був на посаді слідчого, 9 місяців - начальником паспортного відділення міліції. В 1977 році він заочно закінчив Харківський юридичний інститут. До речі, при вступі до інституту йому допомогла його літературна діяльність.

На вступних іспитах темою твору було щось "Про партію". Автор за основу бере свій вірш "Меня принимали в партию" і успішно здає іспит:

Я помню то утро розово-раннее,

Как стих заученный из хрестоматии.

В ленкомнате роты шло собрание,

Меня принимали в партию.

В липні 1980 року вимогливого лейтенанта Чумакова призначають керівником районного відділення міліції. Віктор Дмитрович був досвідченим фахівцем працюючи на любій посаді, був майстром своєї справи, людиною чуйною, завжди вміючим прийти на допомогу.

Міліцейські будні, щоденно напружена робота не залишали часу для поетичної творчості. Тому він якби "давав відлежатися" своїм рукописам, адже вірші, як витримане вино, з роками лише ароматніше та міцніше.

16 років свого життя присвятив Віктор Дмитрович службі в органах Внутрішніх справ. В 1996 році подав у відставку в званні полковника міліції. 2 роки після того він проробив в Промінвестбанку інспектором по безпеці. З 1994 по 1998 роки він був депутатом обласної ради. А в 1998 році був обраний головою Краснодонської районної ради та депутатом районної ради. Та нажаль, з-за тяжкої хвороби був вимушений залишити посаду .На цей час  він знаходиться на заслуженому відпочинку. Йому 64 роки, але він не має намірів сидіти склавши руки. Його творча натура весь час у роботі: він робить дуже гарні картини-експозиції і продовжує писати вірші. Дуже багато він зустрічається з різними людьми - його дім ніколи не пустує. І ось нарешті, настав той час, коли Віктор Дмитрович; наважився винести на читацький суд свої вірші.

Як писала Г.Ахматова:

Моим стихам, как драгоценным винам,

Наступит свой черед.

І ось ця черга наступила для віршів Віктора Дмитровича. Невдовзі він випустив свій поетичний збірник "Откровение". Це збірник для читачів любого віку. Кожен знайде в ньому вірші до душі, так як в кожному з них частка його серця. Його вірші - це ліричні роздуми про дружбу. Про борг та життя, про природу рідного краю, про його людей. Не кожній людині дано помітити красоту навколишнього світлі Але Бог нагородив Віктора Дмитровича талантом.

Його вірші хвилюють до глибини душі. А скільки захоплення і гордості іспитуєш читаючи вірш "Фомовка":

Там вишни отцветают втихомолку

В густом заслоне вербовых оград.

Зовут ее обыденно: Фомовка,

А для приезжих громко: Фомовград.

Почуття гордості за те, що народився на цій землі, живеш тут, і тут будуть жити твої нащадки.

Луганське видавництво "Елтон" випустило книгу «Милиция Луганщины. 90 лет на страже правопорядка и законности», в яку внесли й ім’я нашого земляка -Віктора Дмитровича, за зразкове виконання службового обов’язку. Віктор Дмитрович нагороджений медалями «За безупречную службу» 3-х ступенів, «Отличник милиции», «За доблестный труд».Він є ветераном праці.

Хочеться вірити, що автор ще не одноразово подарує читачам свої відвертості.

Форма входа

Поиск

Календарь
«  Март 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Архив записей

Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz